Выбери любимый жанр

Альбом сатири та гумору - Вишня Остап - Страница 1


Изменить размер шрифта:

1
Альбом сатири та гумору - doc2fb_image_02000001.jpg
Альбом сатири та гумору - doc2fb_image_02000002.jpg

АЛЬБОМ САТИРИ ТА ГУМОРУ

ЗА РЕДАКЦІЄЮ
С. ЩУПАКА й Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА
______________________________________
Видавництво «ПРОЛЕТАРСЬКА ПРАВДА»
КИЇВ — 1927
______________________________________

ЗАПИСНА КНИЖКА

Тікати було вже нікуди: поперед нас слалось рівне й безкрає поле, а позаду з села гналась ціла юрба люду. Попереду всіх біг стражник, і кричав:

— Ге-ей! А ну, гей там! Підожди!

І вимахував над головою в себе рукою так, ніби поганяв волів.

— Зупиняймось? — безнадійно спитав мене Антип.

— Зупиняймось.

Ми зупинились. Антип вирвав стеблину жита і, покусуючи її, дивився до села на погоню. І погляд йому був понурий та блискучий, як промінь сонця з-під чорної навислої хмари.

— «В калоші?» — посміхнувсь я до його.

Власне кажучи, смішного в нашому становищі було мало. Найменше, що з нами могло статись, це те, що нас поб’ють, звяжуть і поволочать у повітову тюрму.

Антип теж похмуро посміхнувся.

— Бач, я казав, що треба з вечора виходити з села.

— Де твої прокламації? — живо перебив він: — Ховай в жито! Швидче! Сядем обидва, ніби стомились...

Ми помалу сіли під житом. Я витяг з-за пазухи пак прокламацій, які зостались у нас ще на одно село, і, не одвертаючись од жита, вирив руками ямку, поклав туди пак і засипав землею. Наверх натрусив трави.

—Так... — скоса озирнувши мою роботу, промовив Антип.

Погоня наближалась.

Стражник одною рукою придержує шаблю, а другою широко махає то взад, то вперед, немов відбиваються від когось позаду. Трохи оддалік бігли ще люди, а коло їх купа дітвори.

Антип похмуро кусав стеблину і чудно бігав очима навкруги, немов шукав чогось.

А я нічого вже не шукав. Чого там дурно тратити сили, пускайсь на дно та й усе.

Ось зовсім близько. У стражника руденька борідка, очі напружено, гостро втоплені в нас. На грудях у такт підстрибує шнурок від револьвера. Лице червоне, задихане.

Раптом Антип стріпнувся, повернувся до мене й швидко зашепотів:

— Слухай: я хочу спробувати одну штуку. Старайсь робити, як я. Чуєш? Я хочу...

Але докінчити не встиг. Перед нами вже стояв стражник і, трудно дихаючи, розглядав нас. З-за плеча його виглядало злякано-зацікавлене лице дядька.

— Ну, вставайте! Ходім! — суворо хитнув головою стражник. Я не рушився, ждучи, що робитиме Антип.

Цей помалу подвівся, став на свої довгі, тонкі ноги й почав мовчки розглядати стражника. Пильно, серйозно, з виразом поважности. На лиці ніякого замішання, хвилювання. Нарешті, зупинившись на лиці злегка здивованого поліціянта, спитав:

— Ти — чін сєльской поліції, голубчик? Нєправда-лі?

«Чін сєльской поліції» ще більш похмурився.

— Ну, та що? Ну, ти вставай!

Я теж устав.

— Куда же ти зовьош нас ідті? І зачем остановіл нас? — спокійно, з цікавістю запитав Антип.

— 3араз побачите! Ну, марш! Данило, ставайте з боку. Та глядіть, як що, так ломакою прямо по голові...

У Данила в руках справді була паличка, яку по справедливости ннакше й не можна було назвати. Він став коло мене і, косо позираючи, наготовив свою зброю. Почувалось, що людина на своїм віку не бувала часто в такім становищі. Але ломаку держав серйозно й уважно.

— Ну, рушай! — шарпнув стражник за рукав Аитипа.

Антип зробив строге лице.

— Позволь мілий человєк, так нєльзя... Как чін поліції ти должен об’ясніть людям, почему останавліваєш іх. Ето во пєрвих. Далєє: ісполняя отвєтствєнную обязанность охранєнія порядка і тішини і прі том, будучі е... е... конфіденціально пріставлєн к ісполнюнію существующіх законов Російской Імпєрії, ти должен нє нарушать ониє, а, наоборот, поощрять і подавать прімєр. Понял?

І Антип навіть витягнув перед своїм довгим блідим носом палець і хитнув повчаюче головою.

Лице Данила стало виявляти наплив, очевидно, несподіваних переживань. Очі йому поширились і забігали то на нас, то на стражника. Губи ще більш одвисли.

Але я був також здивований: при наших мужицьких штанях, свитках, чоботях. і т. инш. російська мова якраз було те, що могло нас цілком затовкмачить у «калошу».

На стражника це, дійсно, зробило відповідне вражіння. Він озирнув нас, потім хитнув до Антипа головою й коротко сказав:

— Покажи пашпорт!

Я понуро стис губи й одвернувся. З цього йому й треба було почати.

— Паспорт? Вот ето — правільний вопрос! — похвалив Антип. — Да... так імєнно слєдовало і начать. Но без грубостєй, вєжліво, строго. Да... Но тєбє ми всьо такі нє покажем... Тєбє нєльзя. Ісправніку, становому єщо можна, но ніжніє чіни не могут смотрєть...

Тимчасом надбігла друга частина погоні: дядьки й дітвора. Дітвора зараз же поховалась за ноги дядьків і визирала з-за них, як з-за дерев.

Дядьки шепотілись і поглядали на нас. Всі сопли від швидкої ходи.

— Ну, када так, так марш! Нічого тут! — хитнув рішуче стражник головою. — Рушайте, Данило!

— Подожді, не торопісь... — поважно простягнув руку до Данила Антип і повернувся до стражника: — єщо раз спрашіваю: по какому поводу ти позволяєш сєбє останавлівать прохожіх на дорогє?

— Семенюк! — раптом підняв голову стражник до дядьків. — Ето вони?

Серед голів, одна посміхнулась, хитнулась і промовила:

— Вони самі!.. Оттой, нижчий, кидав до мене, а вищий у церкву...

—Что «кидав»? — здивовано спитав Антип. Я теж непорозуміло дививсь навкруги.

— Уже забули? — добродушно посміхнулась голова Семенюка. — Бамажечки... З красними печатями... Прокламації.

Всі гостро дивились на нас.

Але якби ці дядьки разом з стражником раптом перевернулись у Китайську депутацію, що нас закликала-б на царство до їх — на лиці Антипа не виявилось би більшого здивовання, ніж тепер.

Ні страху, ні ніяковости, а тільки здивовання. Видно, що чоловік всього сподівався, але прокламацій...

Він глянув на мене, на стражника, на дядьків. Я теж глянув на його, на стражника, на дядьків.

— Как ти сказал, мужічок? — нарешті вимовив Антип до Семенюкової голови.

— А так, як чув...

— Прокламації?

— Атож...

Антип глянув на мене, я на його.

— Ви что-нібудь понімаєтє, Ксєнофонт Сократовіч?

Чого йому спало на думку так історично прозвати мене, я не мав часу ні думати, ні дивуватись, але стиснув плечима й промовив:

— Нічеґо не понімаю... Діоґен Емпедокловіч!

— Странно... Очень странно... Так, значіт, в вашей дєрєвнє ету ночь билі разбросани прокламації?

Стражник пильно дививсь на його. Але Антипові ніколи було займатись переглядуванням з якимсь там стражником.

— Отвєчай же, когда тєбя спрашівают? — нетерпляче й строго крикнув він.

— Та ти што кричиш? Диви, сволоч. Лазить тут, приставляє всякі манери та ще й... Ступай січас. Данило, тягніть того.

1

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Литературный портал Booksfinder.ru